Чому аграрії не довіряють ІТ

“Чому при наявності в країні такої кількості висококласних програмістів у вас такі дикі аграрії?”, – спантеличено запитав мене недавно іноземний партнер.

Він був здивований тим, що українські фермери не прагнуть не те, що впровадити, але й дізнатися про нові цифрові рішення, які дозволяють зробити аграрний бізнес ефективнішим. Власне, така модель поведінки властива й агрохолдингам – при тому навіть тим, які щиро декларують, впровадження передових IT інструментів.

На ділі часто виявляється: що компанії кидають впровадження IT-інструментарію на півдорозі так і не домігшись результату, а тільки витративши бюджет. Або ці інструменти в їх компаніях чомусь не працюють так ефективно, як повинні були б.

“Наші аграрії не дикі, вони просто далекі від розуміння, що таке бізнес-культура і звикли орієнтуватися на чинні традиції, навіть якщо вони не є ефективними”, – заступався я за своїх клієнтів. Але на мого естонського колегу мій аргумент не подіяв.

Він як і раніше наполягав, що глобальну цифровізацію агробізнесу українським аграріям треба прийняти як факт і перестати жити в дрімучому лісі.

“IT – це не просто окремі рішення, які щось покращують в роботі підрозділів. Інформаційні технології повинні бути “вшиті” в  усі процеси. Ти не можеш ефективно управляти тим, чого ти не можеш порахувати і оцифрувати”, – наполягав естонець.

Але кількість ефективних рішень для аграріїв навряд чи може вплинути на здатність керівників компанії “розпізнати” і усвідомити ці IT-продукти як можливості для своїх компаній.

До чого ми прийшли з моїм іноземним колегою ділячись досвідом просування IT-рішень для агро?

1. IT і агро поки що не перетинаються, не дивлячись на чималу кількість івентів, які проходять для того, щоб якраз познайомити аграріїв з IT-стартапами. Проблема в тому, що ці два бізнеси говорять зовсім різними мовами. І щоб дрібному та середньому фермеру зрозуміти айтішника, йому треба пройти хоча б невелике навчання. Щоб аграрію щось продати, його треба спочатку навчити цим користуватися. Але так само програмістам потрібно уважно слухати “біль” аграріїв, зрозуміти їх логіку, щоб ефективніше вирішувати їх проблеми.
2. Українські аграрії досить консервативні люди – якщо у них щось працювало до вас, то навряд чи вони захочуть щось покращувати. Наприклад, вони звикли молитися на природу і боротися з крадіжками дідівськими способами, і будуть наполягати на тому, що так ефективніше. Говорити з ними потрібно тільки мовою цифр, причому краще не в грошовому еквіваленті, а в центнерах і тоннах, в цьому сенсі їх уява працює бездоганно.
3. Незважаючи на успішну “вітрину” багатьох аграрних компаній, насправді легко зіткнутися з безладом і відсутністю чітко виписаних бізнес-процесів. Будь-яке IT-рішення засноване на логіці, ключових процедурах і результатах. Іноді на впровадження рішення, яке може збільшити прибуток з одного гектара на 20%, йде багато місяців, перш ніж колектив погодитися поміняти свою корпоративну культуру. Люди не люблять зміни і починають звинувачувати IT-рішення в тому, що воно не працює. Хоча насправді, воно просто чітко показує ефективність роботи кожного співробітника. Саботаж колективу – часто ознака ефективності запропонованого рішення.
4. Власники й самі не готові до змін культури ведення бізнесу. Ось був у нас клієнт, ми впроваджували йому систему обліку, поставили датчики на все обладнання, навчили операторів, трактористів, описали процеси. І ось стало зрозуміло, хто після зміни зливає бензин, і кращі трактористи стали звільнятися. Власник в паніці: “Ви мені все поламали!”. А ти просто підніми людям зарплату, створи прозору і зрозумілу мотивацію, і вони перестануть красти.
5. Якщо власники дрібних і середніх агрокомпаній (за рідкісним винятком) віддають перевагу дідівським методам проти нових технологій, то великі агрокомпанії уважно вивчаючи ринок аграрних стартапів, намагаються винайти своє колесо.

Їм чомусь здається, що власний IT-відділ здатний запропонувати унікальне рішення. Насправді, не думаючи про те, що перш ніж запустити якусь ідею, стартапери збирають величезну кількість інформації, висувають гіпотези і будують теорії, саме тому у них набагато більше шансів знайти унікальне рішення.

Рівень цифрової просунутості компанії залежить від топ-менеджменту. Хтось вже навчився користуватися айфоном, а хтось користується ще кнопковим телефоном. Є в агросекторі зовсім “дикі” підприємства, але серед великих холдингів таких немає. Великі компанії будуть задавати тон змінам. Уже зараз є агрохолдинги, які замовляють для своїх працівників бізнес-стимулятори, щоб навчити новим підходам і помоделювати різні моделі поведінки.

Наприклад, для трактористів розроблена гра, яка наочно показує залежність між глибиною оранки та отриманим урожаєм. Або ось все той же холдинг замовив бізнес-симулятор, який підтягуючи відкриті статистичні дані допомагає прогнозувати бізнес-результати, враховуючи погоду, ціну ресурсів, ціну готової продукції. Для українського аграрія це все ще звучить як фантастика, але європейському вже давно зрозуміло – агробізнес – це управління ризиками, аналітика і прогнозування.